Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
00:51 

Mariko Ichiru
Ты веришь,значит я существую...
Хм..
Велика пауза у всьому, що мене оточує. Нерозумію навіщо мені це все і чи правильний я обрала шлях?
Якось лячно прорватись крізь стіну тих, хто так жорстоко відштовхує тебе назад, наче глузує із тебе...Хчеш зробити ривок, але у голову лізуть думки, що там за тією межою чекає набагато жорстокіший світ і моє бачення його кардинально зміниться. Я змінюсь. Інакше неможна, інакше невиживеш. Супроводжує постійний страх за себе - чи зможу я йти далі, чи не зламаюсь на пів дорозі? Дивно якось стояти однією ногою на мості і вагатись перейти його. Ба,коли для тебе все ще поки в тумані.
Та й набридло якось ходити по колу і заглядатись у сторону такого жаданого міста. А ще думати - чи це все мені потрібно...

Так хочеться піти та зустрітись із кожним окремо, але думки говорять мені, що моє місце втрачене у їх житті. Я пішла по своїй волі. Я звільнила місце іншим. Можливо вони зроблять щасливими тих, хто колись вважав мене другом. Якесь дивне це слово для сучасного світу. Чи знаємо ми, що таке друг? Чи маємо ми друзів? Кожен сам малює собі канон ідеального "друга". Мені набридло в них невписуватись. Кому буду воїстину потрібна - сам знайде мене, чи випадковість нас зведе (мені це стало подобатись ).

Уся проблема у моєму минулому. Воно мені здається дуже райдужним, упорівнянні із сьогоденням. Знаю, що далі буде гірше. Саме тому мені так важко відпустити усі події минулого. Важко, але потрібно.

Рада, що побачила. Мені було приємно. Іноді люблю незаплановані зустрічі.

Після цих посиденьок поночах я втрачаю відчуття реальності. Частенько задаюсь питанням: " У якому я столітті?" Але це піднесення мені подобається. Літати хочеться. Тим паче їхні усмішки - то найцінніше, що є у мене.


URL
Комментарии
2011-05-03 в 15:12 

Vincentous
Есть просто друг и друг, который никогда не предаст..
мысли материальны.. когда ты думаешь, что всё полхо, то оно плохо. Когда ты думаешь, что мир жесток, то он таки становится жестоким. Не думай так.
И перестань бояться - всё идёт не так, если начинаешь бояться. Страх никогда не приводит ни к чему хорошему. Верь в то, что ты не сломаешься и ты сможешь идти дальше. Просто делай шаг за шагом, но не забывай верить в то, что ты идёшь в правильном направлении.

Если хочется, чувствуешь, что должна сказать что то каждому из них (право же не слишком понимаю о ком ты - о друзьях, или же о бывших парнях), так пойди и скажи. Если последняя ваша встреча несла в себе разочарование и боль, то постарайся сделать так, чтобы это изменилось. Извинись, если чувствуешь вину, прости тем, кто обидел тебя и забудь о них. Просто расставшись, пусть даже навсегда с кем либо, лучше остаться с ним в хороших отношениях и вспоминать о нём что то хорошее, а не плохое.
Да. друзья есть у всех. Но не все видят их. Некоторые требуют от друзей большего, чем они в состоянии дать. Друзья появляются тогда, когда ты сама становишься чьим то другом. И никак иначе.

Так думай же о том, что радужное прошлое может дать тебе не менее радостное настоящее. Живи этим, и так будет.

Да, я тоже)

Береги те улыбки, о которых ты говоришь.

   

Monde des ombres

главная